"Ворог батько, ворог мати,

Що не вчила сина,

І піде він в світ блукати,

Як та сиротина.

Як між павами ворона

Поваги не має,

Так невчений в товаристві

Голову схиляє."

Іван Франко

А скільки тепер маємо таких ворогів, які мовчки спостерігають, як діти зовсім не займаються навчанням в школі?

У 1908 році в селищі Лопатин було 200 українських дітей шкільного віку. В школі була польська мова навчання. А ще в 1914 році тут була організована 1-класна польська школа в присілку Тритки.

Після війни школа була переповнена. У 1921-1922 навчальному році в школі селища було 465 учнів у 8 класах (5 основних та 3 паралельних). В середньому 57 учнів в класі! Наступного року їх було 377, а через рік 317. Спад пішов через те, що в роки війни дуже зменшилась народжуваність.

26 травня 1924 року повітова шкільна рада з Радехова (інспектор Пройнар) просила кураторію надати школі в Лопатині статус 7-класної. Це підштовхне громаду до будівництва нового шкільного будинку, якого тут конче треба.

З 01 грудня 1924 року школа отримала статус 6-класної з польською мовою навчання. В містечку було 373 дітей зобов'язаних до навчання, а ходили в школу 304. Це 81,5%, а решта, переважно діти бідніших, не ходили.

У 1925 році тут відбувся шкільний референдум. Шкільний інспектор Пройнар з Радехова 17 червня 1925 року повідомив шкільну кураторію у Львові, що українці подали 48 декларацій з вимогою україномовного навчання їхніх 65 дітей. Далі подав, що з тих дітей 33 є позашкільного віку. Також мав 32 декларації для 60 учнів за польською мовою навчання. Порадив і надалі залишити польську мову навчання, яка тут була від заснування школи. Місцеві українці спокійні і місто має польський характер. Українці подали декларації за намовою консисторії. В 6-класній школі було 6 вчителів - всі поляки.

У 1920-х роках в місті виник конфлікт між міською радою і ксьондзом в справі побудови нової школи (точніше, її розташування). Ксьондз не хотів, щоб вона загороджувала бічний вхід до костьолу. Нарешті 1931 школу здали в експлуатацію. Це і був рік заснування сучасного приміщення, яке зараз використовує для провадження педагогічної діяльності Лопатинська ОЗСШ.

Як видно зі збереженого в архіві плану, проектував школу інженер Вавжинець Дайчак зі Львова. Кімнати першого поверху мали висоту 3,75 м, другого - 3,50 м, третього 3,10 м (кілька кімнат над входом). Школа мала 6 вікон справа ті зліва від входу, по 12 шибок в кожному. Над школою височіли 4 комини. Дах був 4-х схилий.

У 1931 році в 7-класній школі вчителювали Йосиф Шах (з 01.10.1918), Тадеуш Стаховскі (з 01.09.1927), Генрика Брильовська (з 01.08.1931), Марія Белковська (з 01.06.1927), Ян Гвозд (з 01.11.1928), Стефанія Брочковська (з 01.02.1931), Юзеф Нєдзведь (з 01.08.1930).

У 1933 році в Лопатині відбувся ще один шкільний референдум. Українці декларацій не подавали, а поляки дали 50 декларацій за 9 учнів. 09 червня 1933 року кураторія ще раз видала рішення про залишення в школі польської мови навчання. В школі було 443 учні, які були поділені на хлоп'ячі та дівочі класи.

У 1935 році школа була 7-класною, мала 242 учні.  На Тритках в 1-класній школі було всього 8 учнів.

В час німецької окупації школа набула статусу україномовної. Мешканці-поляки подали колективну скаргу до Кам'янки і тоді була зорганізована окрема польська школа в приміщені передвоєнного суду.

За матеріалами Василя Лаби.